• Вход
    • Сон: Нічні блукання.


    Ця ніч була до біса темна і холодна. Місяць хоч був у повні, але світла від нього майже не було. Здавалось,що дивлюсь на світ крізь рентгенівську плівку.
    Я вже досить часу ходжу по полю у пошуках дороги, бо вже несила йти навпростець, тим паче сукня заважає пересуванню: лляна тканина плутається під ногами і намагається , наче своїми крижаними руками жбурнути мене у сніг, а я щосили пручаюсь. Йдучи, шпортаюсь чи то за мурашники, чи то трапляються ямки і я лежу обличчям у снігу. Мурав'ї добряче скусали мої ноги, і здається вже,що болю немає. Я не відчуваю ні холоду, ні ран,які заподіяла крига, коли я втрапила у замерзлу калюжу, мені хочеться вийти до дороги , мені хочеться їсти і хочеться тепла, або зникнути поскорше із цієї місцини. Вітер свище у вухо і шкодним бісом грається навколо. Здається,що навіть у моєму тілі немає нічого,окрім вітру.
    Бачу на пагорбі кілька дерев. Дивно: стільки часу тут ходжу - жодного небуло. Підійшовши ближче, дивуюсь їх замерзлим листкам,які із останніх сил тримаються,щоб не впасти. Я хочу втамувати свій голод, який майже виїв мене із середини. Снігом ненаситишся,тим паче тепер,коли він став обпікати горлянку. Зриваю кілька листків, розломую і звідти сочиться зелений пахнучий цвіллю гній, так наче то роздавлена гусінь чи інша комаха. Я їм ті листки. Це краще,ніж сніг. У лляній сукенці холодно. Тим паче після сотні падінь у сніг,вона вже стала мокрою. Потрібно іти далі,бо інакше я замерзну тут.
    Спускаюсь у низ, дивлячись під ноги і дожовуючи те поганське листя , я не запримітила як опинилась на цьвинтарі. Дивні хрести, я таких незустрічала ніде раніше. Більшість зломані, деякі валяються на снігу. Обережно,щоб не наступити на якийсь із них, просуваюсь далі. Стало чутно уканя сови,або це мої галюцинації. Думаючи про це все, я знову впала. Обтрушуючи сніг, я краєм ока зловила постать,яка стояла біля скали. Потрібно підійти ближче, можливо він знає ( якось на жінку ця чоловіча статура не схожа), як вийти звідси, але все ж не йти мені одній. Дивний він - стоїть навпроти якогось ящика і дивиться в землю.
    Але підійшовши ближче розумію,що то труна. Верхня її частина зарита у землю, а нижня стоїть на порепаному часом стільці. Він стоїть навпроти. Перевів погляд на зломану частину хреста,що стирчить із землі, і сказав:
    - Вона... То вона у всьому винна...
    - Я вам співчуваю, але випадково ви незнаєте,як вийти до дороги? - намагаюсь заглянути за його капішон,щоб побачити обличчя,бо голос його мені досить знайомим здався...
    - Ні, незнаю. - він знову втупився у стілець - Як вона могла так зі мною вчинити?Як їй вистачило... -я не втрималась, і запитала:
    - А хто там, власне, лежить?
    -Я. - і він закурив цигарку. Я знаю, хто він. Наскільки фатально він змінився. У ньому більше злоби і ненависті,аніж було у когось із нас.
    - А як таке можливо? Ти ж... тут стоїш .. і там лежиш? -витріщивши очі,дивлюсь у його сторону.
    - Там її ідеал. Той я,яким вона хотіла мене бачити. Я завжди був таким, яким ти мене бачиш зараз. Вона непомічала...
    - ...і в тому немає твоєї провини. Вона нехотіла помічати. - закінчила я. Дивно, хто ж вона - я нікого неможу згадати? Занадто багато контактів, які я знала, і яких незнала.
    - Та, про кого ти востаннє думала... - видихнув клубок диму і глянув у мою сторону. Тепер я бачу його обличчя: синьо-чорні очі,які змінили колір,як тільки він глянув на мене, жовто-сіре обличчя, сиве волосся. А раніше мав більш світлий вигляд. Мені так хочеться, що є дивно, знати хто вона, бо та думка,на яку він робив акцент, зчезла, як тільки він почав мову. Мені хочеться втамувати голод, і я знаю ким. Мозок шепоче " вона досить смачна. Ти отримаєш насолоду і спокій..."
    - Та хто ж вона? - крикнула я, і відлуння мого крику розірвало перетинку у вухах. Я відчуваю,як тече гаряча кров по шиї. Вона обпікає мене. Моя власна кров. Дивлюсь вниз і бачу,як щось із під стільця лізе вхопити мене за ноги,щоб затягти у яму у якій частково закопана та клята труна. Крізь туман у очах я нічого майже не бачу, крик у голові наче розриває мене на шматки, я помічаю лише його усмішку і руку, яка вказує на мене... Далі тільки холод, і тиша...

    ( на тому і прокинулась...А це добре,бо було до дідька моторошно)

    Категория: Мрачные (1300)

    Сонник Нічні блукання.
    Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
    Регистрация Вход

    Сонник Сонан
    А Б В Г Д Е Ж З И К Л М Н О
    П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я